«Італійська клітка» — саме так свій закордонний досвід називає 19-річний Іван Зекунов.
Він пройшов через маніпуляції, психологічний тиск, виснажливу боротьбу з бюрократією та повне нерозуміння італійських чиновників, які щиро не збагали, як можна прагнути повернутися в країну, де точиться жорстока війна.
Щоб відстояти своє право на повернення в Україну, хлопчик у 15 років самотужки вивчив італійську мову та місцеві закони. І зрештою довів свою правоту в суді.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Ірини Маркевич.
Дитинство у Сумах та евакуація до Апулії
Ми зустрічаємося з Іваном у Сумах — у його невеличкому офісі. Після чергової масштабної повітряної атаки росіян у місті постійні перебої зі світлом. Упродовж розмови доводиться моніторити, куди саме випущені ворожі КАБи. Але Іван наголошує: у рідних Сумах він почувається абсолютно щасливим.
Перший рік свого життя Ваня провів у перинатальному центрі, а далі його перевели до Сумського дитячого будинку імені Супруна, де на той момент уже виховувалася його старша сестра. З рідною мамою діти спілкувалися, але через важку хворобу доглядати за ними вона не мала змоги.
«Вона була єдина годувальниця, з татом вони розлучилися. Мама не могла виконувати батьківські обов’язки, бо була тяжкохвора та постійно лікувалася у стаціонарі», — пригадує Іван Зекунов.
Згодом мати трагічно загинула в автокатастрофі. Ваня веде журналістів туди, що й досі називає своїм єдиним справжнім домом — до дитячого будинку, де його завжди чекають вихователі. Про дитинство у нього залишилися найтепліші спогади, адже поруч були люблячі дорослі.
«Ми не будували систему — ми просто по-людськи відносилися до цих дітей, як до власних», — ділиться колишня керівниця закладу Любов Рудика.
У день повномасштабного вторгнення Любов Вікторівна в першу чергу рятувала не власне майно, а своїх вихованців — 20 дітей та 5 випускників. Два тижні вони залишалися у Сумах, чекаючи на «зелений коридор», і 8 березня 2022 року нарешті евакуювалися до Італії.
Як 3 місяці відпочинку перетворилися на юридичну пастку
В Італії дітей розібрали місцеві родини. 14-річний Ваня потрапив до пари підприємців у регіоні Апулія. Тоді здавалося, що це тимчасовий відпочинок на 3 місяці, поки в Україні все не налагодиться. Втім, час минав, і 3 місяці переросли у пів року. Вані критично бракувало українського оточення.
«Виснаження… Немає українського продукту, шкільних друзів, українського середовища — для мене це було принципово важливо. Я весь час був на телефоні, навчався в українській школі онлайн. У мене почалися тривожні емоційні вибухи… Раз на тиждень мене возили до Любові Вікторівни, я був у захваті — там усе було нормально», — пригадує хлопець.
Директорка Сумського дитбудинку жила неподалік — в іншому італійському містечку. Офіційно вона була українською опікункою Вані, проте в Італії цей статус втратив юридичну силу. За тамтешнім законодавством хлопцю мали призначити італійського опікуна — стороннього місцевого адвоката.
«Дітям почали масово призначати італійських опікунів. А мені просто заявили: “Директором ти була там, в Україні, а тут ти ніхто для цих дітей”», — обурюється директорка Сумського дитячого будинку Любов Рудика.
Напруга в італійській родині зростала. Підліток наполягав, щоб його відвезли до єдиної близької людини — Любові Рудики. Коли Ваню привезли, у невеликому орендованому будинку вже мешкали інші вихованці, які теж прагнули бути поруч зі своїм директором. Пані Любов знайшла благодійників та винайняла більший будинок для всіх.
На цьому етапі італійська опікунка жорстко втрутилася у долю хлопця і заборонила йому жити з українською опікункою: « Вона вимагала негайно повернутися, погрожуючи написати заяву в поліцію на пані Любов про нібито викрадення дитини. А коли я приїхав — на мене чекало рішення суду про переведення до їхнього регіонального інтернату».
Інтернат для мігрантів, відібраний телефон та судові засідання
Так Ваня потрапив до італійського інтернату, де утримували переважно дорослих мігрантів, які незаконно потрапили до країни.
«Усі національні меншини, темношкірі… І по факту їм усім років по 30–35!» — розповідає Іван.
Підлітку забороняли вільно пересуватися, не допускали візитів Любові Рудики та тиснули, щоб він не спілкувався українською мовою.
«У нас забрали телефони на 3 місяці, аби ми взагалі ні з ким не спілкувалися до моменту, поки відбудеться суд», — пригадує хлопець.
Але хлопець вирішив виборювати свої права: досконало вивчив італійську мову, знайшов контакти всіх правозахисних організацій та дослідив місцеве законодавство.
«Я боровся! Ходив у службу із захисту прав дітей, влаштовував забастовки — щоб незручно було не тільки мені, а й їм. Викликав поліцію, тримав контакт з українським консульством та особисто виступав у суді», — говорить Іван.
Повернутися неповнолітньому в Україну під час війни могли дозволити лише італійські судді. Але вони раз за разом відмовляли: «Вони повторювали разів 20, що в Україну не можна повертатися, бо там війна, а в Італії краще! Я аргументував, що хочу додому, це мій рідний дім. Я не хотів там залишатися».
Попри відсутність вилученого телефону, Ваня знаходив таємні способи щодня передавати повідомлення Любові Рудиці. Вона, хоч і не мала юридичного права представляти інтереси хлопця в італійському суді, знайшла адвокатів з українським корінням та підняла на сполох українські державні органи.
Завдяки розголосу спільно вдалося виграти справу Івана в суді, а згодом — вибороти право на повернення додому ще для 20 дітей із Сумського інтернату (5 дітей, на жаль, досі залишаються в Італії через судові тяганини).
Повернення до Сум та правозахисна діяльність
Іван повернувся в Україну наприкінці 2023 року, коли йому виповнилося 16. Він закінчив коледж та здобув спеціальність електрика — каже, працювати руками його навчили ще в дитбудинку, і зараз він може відремонтувати будь-яку побутову техніку.
У нього була можливість залишитися жити на відносно безпечному заході України, але хлопець свідомо ухвалив рішення повернутися до рідних Сум. Зважаючи на італійський досвід боротьби із системою, Іван вирішив здобути вищу юридичну освіту.
Нині 19-річний Іван Зекунов навчається на першому курсі університету та вже активно захищає права дітей-сиріт.
«Якщо я можу щось вирішити, я можу не спати: одразу думаю, куди написати запит і до кого звернутися», — посміхається хлопець.
Іван є офіційним членом молодіжного офісу «ДІЙМО» — дорадчого органу при Міністерстві соціальної політики України. Разом із колегами він працює над реформуванням інтернатної системи та захистом прав дітей-сиріт. Крім того, юний правозахисник зареєстрував власну громадську організацію, яка опікується не лише правами дітей, а й контролює міську владу Сум у питаннях безпеки — аби у місті з’являлися нові укриття, а наявні були зручними та доступними для кожного.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: Італійська “золота клітка”: 16-річний сирота з Сум виграв суд у Італії, щоб повернутися до України